Вівторок, 20.10.2020, 05:57
Вітаю Вас Гість | RSS

Покровська ЗОШ І-ІІ ступенів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 54
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог файлів

Головна » Файли » Робота гуртків » Історико-краєзнавчий

Історико-краєзнавчий гурток ( завдання для дистанційного навчання)
17.05.2020, 19:13

Історико-краєзнавчий гурток ( завдання для дистанційного навчання)

Прочитати текст і відповісти на запитання

  1. Як раніше називалася Покровка?
  2. Чому Покровка була слободою, а не селом?
  3. Як жителі Покровки і навколишніх населених пунктів протестували проти закріпачення?

 

СЕЛО ПОКРОВКАВІД ЗАСНУВАННЯ   ДО ЗАКРІПАЧЕННЯ

 

    По пагорбах і вибалках у відргоах Середньо-Руської височини окремими купками і вулицями над витоками річки Сироватка розбіглися хати слобідського селаПокровка. Його минуле, багате на події, закрите від сучасності завісою давнини, зберігається в анналах історії зародження й розквіту Слобідської України XVIII ст.

У топоніміці - назвах урочищ, кутків села Покровка -закодовані подробиці життя, яке тут протікало раніше офіційних архівних свідчень. Процес формування села Покровка теж розкривається такими назвами: Чугуїв, Гамалівка, Березівка, Садовівка... Але ось: Козій Яр.  Це, безперечно, російська назва місцевості. Саме вона свідчить, що колись, можливо, ще за часів Івана Грозного тут могли перебувати російські служиві люди - станичники, що здійснювали планові об'їзди далеких околиць Московської держави. Вперто й наполегливо просуваючи свої кордони далі на південь, вони спостерігали за рухами степових кочівників.Шляхи цих роз'їздів пролягали нашим краєм, поблизу Покровки.

Назва краю складалася поступово. Тікаючи від утисків польської шляхти українське населення переселилось ізІІравобережжя в межі Російської   держави, особливо після селянських повстань, жорстоко придушених регулярними польськими військами в 50-40 роках XVIIст. Відтоді переселення почастішали. Як тільки непереливки ставало подми від утисків шляхти - підіймаються усім селом з сім'ями та збіжжям, яке можна ухопити - і їдуть світ за очі, не знаючи навіть, куди простувати. І люди йшли в мандрівку, кидаючи назавжди свою оселю, рідний край, батьківщину, палили свої хати і рідні будівлі, щоб вони не залишались ворогам.

Українці, що селилися у нас, одержували від уряду тимчасові пільги на промисли і торгівлю, їх села називались слободами, а вони самі - слобожанами. Слобода  -   це поселення, жителіякого тимчасово звільнялися від виконання феодальних повинностей і сплати податків. Ці пільги надавались феодалами для залучення селян з інших місцевостей до роботи. Після закінчення терміну пільг (15-30 років) переселенці потрапляли у кріпосну залежність від дворянства або феодалів.

Ось таким чином переселенці із Задніпрянщини у 1652 році поселилися у витоках р Сироватки (або, як тоді називали, Сировиці). Що стосується дати прибуття перших поселенців із-за Дніпра, то першоджерелом з цього питання слід вважати повідомлення визначного дослідника Філарета Гумілевського в його праці "Историко-статистическоеописаниеХарьковскойепархии": "по переписи 1732г. Зладеевка и Угроеды поселенні тому лет более 80, следовательно, в одно время с Сумами".

Як бачимо, у 1732 році село мало назву Злодіївка. Походження цієї дивної назви Філарет пояснює тим, що в період масового заселення сюди прибуло багато сімей із села Злодіївка, що було на Київщині поблизу Трипілля і Созїївки.

Далі Філарет твердить, що"вероятно в 1660г." у Злодіївці збудували перший храм "в честь Покрова Богородицы." В той час першопоселенці будували храми з дерева, вони стояли недовго, приходили в ветхість, знову перебудовувались. Може тому у пам'яті старожилів залишилась згадка, що в селі було два дерев'яних храми. Але про їх місцезнаходження ніхто вже достеменно не знав

Оселившись на нових землях, українці, котрі шукали кращої долі майже відразу стали зазнавати всіляких утисків від Московської держави

У першій половині XVIII ст. селяни дедалі частіше відмовлялися виконувати обтяжливі феодальні повинності, переходили в підсусідки, переселялися в інші місця, тікали в місцевості, де феодальний визиск був менший. Втечі були поширеною формою антифеодального руху. Озброєні ватаги втікачів нерідко вступали в сутички з вартою і силоміць проривалися в райони, де гніт був слабший. Однак і там вони потрапляли в залежність від інших феодалів.

У 1765 році багато селян потікало із села Злодіївки, яка тоді належала сотникові Петру-Апостолу-Кигичу -спадкоємцю українського магната, крупного землевласника полковника Данила Апостола-Кигича (1654-1734), згодом гетьмана Лівобережної України.

Данило Апостол-Кигич з'явився у наших краях із-за Дніпра. Його доля тісно пов'язана з долею селян Покровки, з їхісторією, насиченоюборотьбою за справедливість. За    указом     1715     року полковникові ДанилуАпостолу-Кигичубуловідведено в слобідських полках"дляжительства и контактования"             якесьмістечко або гарне село. По ордеру київського губернатора Голіцина, виданому на ім'я сумськогополковникаКондратьєва, Кигичу були віддані за його бойові іаслугиПєниї усіма обивателями, за винятком протопопа, сотника і 10 козаків що мали власні землі, с. Річки, також зусіма обивателями   крім 3 козаків, село Злодіївку.

Всі обивателі повинні були проявляти «належноепослушание», а козаки служити й далі в Сумському полку. Полковник Кондратьєв передав КигичуПєни, Злодіївку, а замість Річок дав село Угроїди, бо ж воно розташоване ближче.

В указі князя Голіцина говорилося, що Кигич "был призван для войны с турками, но война уже окончилась, а домойему вернуться было уже невозможно и потому ему дано в Пене 200 дворов, в с. Злодеевка - 100, в с  Речках– 166."

У виданій Данилу Апостолу Кигичу грамоті в його розпорядження віддавались ці три села і володіннями їх обивателів, за винятком старшини і козаків, що мали власніземлеволодіння. Але незабаром на Кигича посипались скарги, в котрих заявлялось, що йому, в супереч закону були відданіні не тільки селяни-посполиты але й козаки, що мали власні землеволодіння. Сенат у 1736 році розслідував цю справу. Сумська полкова канцелярія прислала, в Сенат відомості, з яких було видно, що в 1716 році Данилу Апостолу-Кигичу було дано: в Пенах - 435 козаків, записаних в компут і служили на козацькій службі, в селі Злодіївці - 437, в с Угроїдах - 179 чоловік.

Державна воєнна колегія в 1745 році відправила указ в Бєлгородську канцелярію, щоб та доставила точні відомості про кількість козаків, що незаконно віддані Кигичу. З Бєлгорода дляпроведення слідства прибув каштан Арзамасцев, який знайшов, що Кигичу не віддано 10 козаків. По розрядних книгах в 1700-1716 роках в с. Пєни козаків було 44 двори (295 чоловік), в с Злодіївці - 76 дворів (365 чоловік), в Угроїдах - 19 дворів (126 чоловік). Крім цих, записаних в кампути, знайшлося ще немало таких, що заявили, що батьки й діди їх служили в козаках (в Пєнах - 66, в Злодіївці - 4, в Угроїдах - 4 чол). Що стосується підданих, то їх в Пєнах виявилось 85 чол., в Злодіївці - 45, в Угроїдах - 66 чол., але які в них були землі і на якій підставі нею володіли, було невідомо. Чим ця справа закінчилася - теж невідомо. Очевидно, не на користь козаків

Козаки "Вищої Сироватки Краснопільської сотні" писали: "в прошлых давних годах но зазывнойграмотенашипрадедыпришлиизЗаднепровскойстороны, поселились в пустойнезаселенной земле и основали Высшую Сыроватку (ось звідки маємо звістку про первісну назву Покровки). Но в 1715 г. нас, козаков, совсеми нашими землями отдали полковнику Кигичу, который сталпритеснять нас несносными работами, отнягиемгрунтов и мельниц, рыбных ловель, пахотных земель, лесов и др. угодий; когда же мыотказалисьповиноваться, то невесткаКигича выпросила в Комиссии о слободских полках себе две команды (одну состоящуюиз 100 человекпод начальством Надаржинского, а других из 200 чел. под начальством Парафиевского). Эти командны, прибыв ночью в с. Злодеевку, напали на нас (козаков и обывателей), на ноги набивали колодки, в рот ложили ''кляпы", держали в погребах, стреляли наш скот и птицу; многиетогда умерли, не перенесли мучений, другие дали подписку в том, чтоостанутсяу ней в подданстве".

Про раніше згадану втечу селян - підданих сотника Петра Апостола-Кигича - повідомлялось 22 серпня 1765 року в Бєлгородську губернську канцелярію, що кріпаки Кигича втекли із Злодіївки в "экономические" слободи Пушкарну, Колотилівку, В'язову, Грайворон, Борисівку.Кигич звинувачував селян в несплаті подушних податків, псуванні майна, в інших злочинах.

В своєму донесенні Кигич писав: "В Краснопольскомуезде в с. Злодеевкеимеются за мною в записне по Сумскому дистрикту нодданые, искоихнекоторые, не занлатя в казну в. и. в. на ньінешний 1765г. положенного подушного окладу и, сверх того, сделав в жилищаххоромному и простому строениюнемалоеопустошение, взяв многие с техизб, где жительствоимели, лавки и двери, без отпускных писем днем, набив на правецкосы с дубьем и другими вредительными орудии, сего году в маемесяце вышли в другиеподданства, где, нестрашасьтех в. и. в. заиретитедьных со штрафом указов, и на житьеприняти. А за тех вышедшихподданных подушные деньги в Сумской дистрикт взискуютца с менянеповинно. С чего мне, ежели те подданные за силу прописанных указов не возвращеныбудут на нрежнеежилише ко взысканию с них казенных денег и причиненных ими мне убытков, последоватьможеткрайнєєобида и излишнийубыток, а протчимподданным в ихнеразсудних волокитах повод."

Селяни К.Кошка, Г. Міщенко, В.Кулініченко, А. Руденко, К.Артюшенко, Я. Мироненко заявили, що навесні 1765 року вони розраховувалися з поміщиком і самочинно перейшли у відписку від монастиря в казну, сл. В'язову, за тим перейшли в сл. Ільок, яка належала князю Шаховському.

Вони писали в канцелярію Слобідської Української губернії, що у володіннях Кигича жили декілька років, сплачували казенні податки вчасно, але Кигич "сверхуказаных податков" накладав на них щорічно великі повинності на свою користь, через що вони "пришли в крайнююскудность и разорение, и так, чтопочти и дневногопропитания лишились....".

Сумська полкова канцелярія 22 серпня 1765 року доручила своєму канцеляристу Протопопову повернути всіх збіглих селян Кигича в Злодіївку. Але з цього нічого не вийшло.

В "доношении" Сумської провінціальної канцелярії в Бєлгородську губернську канцелярію 12 січня 1766 року говорилося, "И по резолюциионойканцелярии для высылкипоказанных подданных посыланы былинарочны, але "за противностью" володарів втікачів не було повернуто. Тоді з Сум був посланий підпрапорщик Подольський з "нарочными"людьми по селах: в Грайвороні "за отлучкоюуправляющегоМухина не выдали беглецов", в сл. Корови "по укрывательствутамошнего смотрителя живущих тамаподданных не выслано", в слПушкарной управитель А.Казакеєв на вимогу Подольського видати біглих людей "учинесьпротивен, объявлялразные противные отговорки с конечным обьявлением, чтотехподданных не вышлет"

Боротьба селян Пєн, Угроїд, Злодіївки проти жорстоких утисків поміщиків Кигичів не припинялися. Вона затягувалася на довгі роки. Нарешті Сенат змушений був винести рішення: "Техтрех селений жителей, какони по делудействительнонринадлежатказне, взять в казенноеведомство" Рішення це в березні 1784 року затвердила Катерина ІІ. Проте ніхто не поспішав, щоб воно якнайшвидше почало діяти. Ось чому 11-12 жовтня того ж року жителі Пєн,  Угроїд,  Злодіївки  розгромили   маєтки  Кигичів  і примусили їх покинути села. Зокрема в Злодіївці було розгромлено помістя Федора Кигича, а така ж доля спіткала маєтки поміщиків Бегіцевої в с. Михайлівні і Наталії Трутовської в Семенівці (Попівці)

Наступного дня сюди прибули війська: другий Харківський батальйон і ескадрон Сумського кінного полку. Між селянами та військами сталась сутичка, в ході якої з обох боків були поранені. Багатьох заарештували, сотні жителів наказали різками, а Балевського засудили до каторги.

При відписанніЗлодіївки та Угроїд від поміщика Кигича в казну у 1785 році виявилося, що в бігах з цих сіл знаходилося 913 ревізійних душ.

А тим часом у Злодіївці зростала чисельність населення. У 1739р. тут проживало 827 чол. (418 чол., 389 жін), у 1730р. - 947 чол. (487 чол., 460 жін),  у 1790р. - 1355 чол. (685 чол 670 жін).

Антифеодальний рух поширювався по всій Слобожанщині, що зумовило наступ феодалів, котрий зрештою завершився виданням царського указу від 3 травня 1783 року, що заборонив вільні переходи селян Слобідської України з одного місця на друге, закріпив кожного затим станом, до якого він належав.

Таким чином, було юридично запроваджено кріпацтво, були знищені останні залишки політичної автономії Слобожанщини.

Злодіївка і Семенівка стали кріпосними селами.

Категорія: Історико-краєзнавчий | Додав: Petrovich
Переглядів: 41 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук

Copyright MyCorp © 2020
Конструктор сайтів - uCoz